Сан-Пауло – місто величеньке, бл. 20 млн народу живе. Пауліста проводить дуже багато часу, кудись добираючись – чи то застрягаючи в кілометрових заторах власним авто, чи то трясучись в автобусах, чи то пхаючись по метро і електричках. Найбуратінніші, правда, літають гелікоптерами – он, з мамою в месенджері балакаю, а вона „а що це тарахтить?..”, я соображаю кілька секунд, поки доходить, що полетіло чергове помелó за вікном – так звикла, що навіть “не чую” (тепер кожен більш-менш великий будинок має гелікоптерний майданчик, не кажучи вже про офісні споруди). Деколи одночасно кілька над собою побачити можна.
Словом, перед тим, як вирушати у якусь дальню дорогу громадським транспортом, треба, як казав односільчанин, „сі добре підготовИти”, бо заїхати можна у такі дєбрі, що живим часом і не вибратись.
В Європах я розпаскудилась користуватись виключно інтернетом, плануючи усі свої пересування із квартири у простір. Виявилось, що і тут це реально. Не так пунктуально (сьогодні промахнулась на годину), але все-таки: детальна карта метро є в неті (і ще навалом всякої дотичної, в т.ч. культурної інформації – наприклад, минулого року на одній зі станцій була безкоштовна виставка українських писанок, є кілька станцій, де можна завжди знайти якісь цікаві малярські виставки або театральні постановки, а ще на одній постійно діє безкоштовний інтернет для бідних). Із автобусами ще зручніше – по-перше, є безкоштовний телефонний сервіс, якому (крім скарг-пропозицій) ти кажеш, де знаходишся і куди тобі треба, і вислуховуєш детальну інструкцію, як туди попасти. По-друге, це все можна робити на сайті, заодно отримуючи карти зупинок і довколишніх вулиць. На цьому красива теоретична частина закінчується, переходячи в жисть.
На маленькій автобусній зупинці (там, де ходить 1-2 автобуси), зазвичай стоїть просто стовпчик. На більшій вирує життя – народ активно спілкується на серіально-політичні теми, купує-продає жувачки, напої, чіпси, фєнєчки і поп-корн. Вуличний поп-корн заправляється шкварками (!) і штиняє на всю околицю (це відноситься до моєї серії „граффіті”, про яку нижче). До зупинки підлітають автобуси, з вікна або відкритих дверей яких кондуктор ще здалеку кричить маршрут. Підлітають вони по кілька відразу і вискладуються в непередбачуваній послідовності – не встигнути ускочити в потрібний дуже легко. Після цього вони на таких самих швидкостях відлітають – перуанця, який вперше попав в СП, страшно вразив відлітаючий автобус із висячими пасажирами у відкритих дверях, навіть намагався встигнути витягнути фотоапарат, не встиг.
У місцевих автобусах переважно водії не виконують обов”язки кондукторів, хіба в мікроавтобусах. Є спеціальна кондукторська вертушка, через яку треба пропихатись, оплативши проїзд (або електронною карточкою, яка дійсна на усі види гром.транспорту, або готівкою). Коли вперше попала в цю вертушку, відразу уявила, скільки годин вона б продіяла в Детройті, наприклад. Половина населення туди б не влізлась, друга половина протестувала б нею крутити, бо тяжко. Та більшість автобусів, які не мають своєї виділеної полоси, одночасно намагаються обрулити машини, щоб швидше, і звернути до тротуару, коли комусь треба вийти (не попросишся гудзиком вийти, поїдеш далі, уже пробувала). В результаті гальма і коробка передач працюють з височезною частотою, і хапаєшся за усе довкола, щоб шию не скрутити. Але навіть до цього звикла швидше, ніж до „давайтепотримаю” J Як заходиш в автобус із сумкою будь-якого розміру і немає сидячого місця, відразу хтось шарпає за рукав із давайтепотримаю. Навіть коли це мікроскопічна сумочка. Сама не знаю, чому не могла звикнути. Водночас і уміляє, і напрягає J
Сьогодні виявила ще одну річ, яку я просто ненавиджу із тією ж силою, що і похабні ієрогліфи типу-граффіті по стінах СП (це просто чума якась – легким движением руки будинок перетворюється із симпатичного в брудезний і запущений). Є у бразилійок такі чудесні звички, як ходити поголовно із довгим розпущеним волосям і виходити із душу прямо на вулицю, це волосся хоча б не підсушуючи. Довге розпущене волосся це, звичайно, гарно, але коли на вулиці +40, то під ним страшенно гаряче і липне воно до всього. (мені логікою чомусь нагадує ясний морозний день і дибаючу в ному на полусогнутих львів”янку в міні із синіми ногами і шпильками, застряючими в бруківці і льоді). Ну, це таке... Якщо комусь зручно, то хай ходить. Так само, як і з мокрою головою – не мені ж у волосся уся та пилюка і бруд набивається. До речі, історії, які мені розповідала мама – про менінгіти від походів із мокрою головою, мабуть, міфи, бо аборигени так їздять машинами із відкритими вікнами. І автобусами. Сьогодні одна така русалка стояла коло мене. Ніякі дотики чужих рук, коли тримаєшся за поручні, не зрівняються по огидності із дотиком чужого мокрого холодного волосся до власних плечей у переповненому автобусі. Аж досі мороз по шкірі.
Якщо усе це пережити, то можна добратись до своєї зупинки. Якщо знаєш точно, де вона. Бо я сьогодні знала приблизно і проконсультувалась із кондуктором, який проконсультувався із водієм, який проконсультувався із цілим автобусом. І всі промахнулись. Тут легко порахувати, наскільки - нумерація будинків іде не порядковими номерами, а метрами від початку вулиці. На два кілометри промахнулись.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lanthilda
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2007-05-19 07:42 am (UTC)no subject
Date: 2007-05-19 03:15 pm (UTC)no subject
Date: 2007-05-21 06:10 am (UTC)no subject
Date: 2007-05-21 12:17 pm (UTC)no subject
Date: 2007-05-19 08:20 am (UTC)no subject
Date: 2007-05-19 03:11 pm (UTC)якщо вдало сісти (щоб до виходу пробратись вчасно), то відносно комфортні :)
no subject
Date: 2007-05-19 10:30 am (UTC)no subject
Date: 2007-05-19 03:14 pm (UTC)ти їздив в Ріо на автобусі??? я після вислуханих жахів взагалі боюся в це місто бога потикатись, не те що автобусами по ньому роз"їжджати :/
я після вислуханих жахів
Date: 2007-05-19 05:29 pm (UTC)Re: я після вислуханих жахів
Date: 2007-05-20 12:01 pm (UTC)no subject
Date: 2007-05-21 11:57 am (UTC)до фавел я не заходив, звісно, а так - місто як місто, адже всі спалахи насильства потопають у 10(чи скільки там)мільйонному місті і ймовірність стати жертвою не така вже й велика (хоча мабуть і більша ніж у СП): фотоапарата я на пузі не носив, тож мабуть мені за 3 дні пощастило, лише одного разу зайшов до якоїсь трущоби, там до мене причепівся п'яний хлопчина в трусах, дай грошей мовляв, ну дав йому два реали, пішов далі (але таки встиг страшенное перелякатись :)) - а от
а якось з французами вночі тусувались на копакабані, вони побігли купатися, а я лишився на березі - теж було стрьомно: хвилі по 3 метри, пацанів у темряві не видно, на пляжі нікого.. але якось усе обійшлося.
зате там на кожному кроці продають свіжий сік з мільйона різних фруктів (90% невідомих :)) по 1-2 реали за склянку - це був просто перманентний екстаз.
no subject
Date: 2007-05-21 12:10 pm (UTC)тунелі - це да... :))))) завжди хочеться поклацати фотоапаратом з машини, але якось неловко. сама не знаю, чого, бо я тим бомжам до лампочки разом зі своїми фотками. тут, до речі, крім бомжівських ще циганські табори є. замість коней старезні машини, і ще ніколи не бачила, щоб на гітарах грали (один раз на авеніді Паулісті, але слабенько дуже). і ще навіть наші цигани чистіші :)
ага, я уже гидую консервованим соком :) тим більше, начиталась про всякі мишачі лапи, які часом плавають в коробках із соком :)
no subject
Date: 2007-05-19 05:26 pm (UTC)чудово: і про русалок, і про кондукторів:)
no subject
Date: 2007-05-20 01:04 am (UTC)а ше там система цікава - коли тобі треба вскочити в автобус, ти гепаєш по ньому рукою один раз, водій стає. коли всі залізли - гепаєш два рази - мол, поїхали... тіки то в Пуні було, а не в Делі. В Делі я не бачила, шоб гепали.
але зато в Делі кондуктор викрикає назву маршрута, так ніби продає шось - типу якшо він достатньо переконливо кричатиме, то може ти подумаєш, да, дійсно, нафіга мені на канот плейс їхати, може краще з цим чуваком на делі хат поїду :). (Типу, нафіга мені на Сихів, якщо можна на Левандівку.) Але це він вдень викрикає, і на людних зупинках. А вночі вже всім всьо пофіг, ніхто нічо не викрикає.
no subject
Date: 2007-05-20 02:59 pm (UTC)а, тут ще одну функцію кондуктор виконує - коли автобусу треба терміново звернути з третьої полоси до тротуару, кондуктор махає руками з вікна і кричить заваджаючим машинам пропустити :) кстаті, тут і машини так само роблять, як треба впхатися - якщо сидиш в машині з правого боку і тобі водій кричить "руку! руку!", треба у відкрите вікно витягувати руку на всю довжину і махати, щоб пропустили. переважно, це треба робити дуже швидко - мигати фарою в таких ситуаціях не встигаєш :))))
no subject
Date: 2007-05-24 09:11 am (UTC)no subject
Date: 2007-05-24 01:19 pm (UTC)no subject
Date: 2007-05-24 01:29 pm (UTC)no subject
Date: 2007-05-24 01:44 pm (UTC)навіть довгий час ображалася, коли її лівандовкою називали.
я там жила до 5 років, а потім проводила всі вихідні десь до 14 (ги-ги, а жили ми на Кульпаркові). Досі регулярно відвідую, коли в Україні.
а що? ти також? :)))
no subject
Date: 2007-05-24 01:49 pm (UTC)а на твоїй Батьківщині була 2 рази в житті - у мене там однокласниця жила
no subject
Date: 2007-05-21 08:28 am (UTC)no subject
Date: 2007-05-21 12:13 pm (UTC)no subject
Date: 2007-05-24 09:07 am (UTC)Ttenho duas coisas a pedir, veja este artigo sobre o Carnaval, talvez vais querer dar a sua opinião
http://peresedov.livejournal.com/318300.html
e outra coisa, já que estamos falar sobre o transporte, em Maputo há poucos ônibus e toda a gente anda de "peruas", aqui se chamam de "chapa" ou então "chapa 100", daquele tempo, quando primeiros custavam 100 mt, 10 céntimos no dinheiro novo, agora eles custam 5,0 mt = 0,20 USD
no subject
Date: 2007-05-24 11:37 am (UTC)що таке перуас?..
no subject
Date: 2007-05-24 03:02 pm (UTC)друге питання все ще актуальне :)