Про Бразилію і всяке

Мій світогляд щойно трусануло сильніше, ніж коли виявила серед своїх друзів людину, яка не знала, хто такий Віні-Пух (це було в Німеччині, людина народилась і виросла в Еритреї).

Сидимо з Карлосом на кухні, вечеряєм кавуном. Я вчора купила гарбузових сємок в арабському магазині (за страшні гроші, кстаті - 7 баксів півкіло). Ділюсь враженнями:

Я: вгадай, звідки їх привозять?
К: без руля
Я: з Китаю!
К: ага.. (беземоційно продовжує їсти кавун)
Я: тобі що не дивно?.. у вас що своїх нема, щоб аж з Китаю везти?
К: звідки я знаю. я навіть не знаю, що це таке.
Я: шутітє?
К: якесь сушене насіння?
Я: ладно тобі. сємочки з гарбуза.
К: а нащо вони тобі?
Я: (починаю вірити у неймовірне) їх їдять. (зачаровано дивлюсь як він пробує розжувати сємку). шкірку зняти треба.
К: (дивиться на мене. тоді на сємки. починає вірити у неймовірне.)  ясно, чого їх з Китаю везуть. хто би це тут  додумався вибирати таке малюсіньке насіння, щоб його сушити і їсти. і ЩЕ Й ЛУЩИТИ КОЖНЕ. 
Я: (в паралельній реальності)
К: (жаліє мене) та ладно... просто у вас там із їжею проблеми, он твоя бабуля банки досі закручує. того ви і насіння сушите. а потім кожне лущите... (жалісливо дивиться на мою тарілочку з сємками) 

Навіть не знаю, що сказати. Как хрупок наш мир. Отак взяв і завалився :)

Мій "інакший" спосіб життя просто вимушує мене обслуховуватись усіляких штампованих дурниць: "ой, а якже ж ви зимою на вулицю виходите? {щиро-здивовані-очі-бразилійців}", "ах, східна європа... {зневажливо-часомнамагаючисьцеприховати-скошені-очі-бюргерів}", "вау, так далеко!..  {легкозацікавлені-але-частопусті-очі-янкі}", "і як там дікіє абізяни? ходиш в білих штанах? {різні-очі-тих-що-постюсср}" і всяке таке. Спочатку це смішно, потім занудно, потім тошно, потім паралельно. Зате, до речі, дуже стимулює "фильтровать базар", свій власний... Свідоміше говорити, словом, почала. Але є одна реакція, яка мене ніколи не тошнить. Це ритуал казання бразилійцям, що я українка (продовження - про сніг, холод і "приймання душу" - уже туди не входить). Так от, коли після зацікавленого "що це у тебе за акцент такий?", кажу, що з України, є три варіанти позвитку подій =) Перший - це, ясне діло, футбол: а, Шевченко! класний він! і наші у вас там грають у Донецьку (чи Дніпропетровську?), і ви ж теж на чемпіонаті грали. На це я не втримуюсь і відповідаю - ага, і навіть добрались до того, що й екс-чемпіони =) Другий - це не знають, що воно таке Україна, доводиться пояснювати про союз. І третій - мій улюблений... Це коли кажуть - а! наша Кларісі теж там народилась! 


 Clarice Lispector - це одна із найвідоміших і тих, що називаються елітарними (інтелектуальними?) письменниць Бразилії. Народилась в Чечельнику (на Вінничині) в єврейській сім"ї. В два місяці її "емігрували" сюди. Батьки, звичайно. Ні української, ні російської не знала. Казала, що вона бразилійська єврейка, народжена в Україні. Так от. Лазила я тут по мережі, шукала, що пишуть про "нашу Кларісі": російською є дуже багато, навіть є сайти про неї, переклади видають. Українською знайшла 6 лінків: один написаний тяжкою до читання діаспорською мовою, ще кілька  - про Вінничину. Але жодного перекладу... Стало так прикро, що вирішила на днях щось перекласти сама... Така цікава жінка була.