про блакитні шаровари і білі штани
Sep. 30th, 2012 05:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Оце подивилась на кандидата в депутати Вітторіо Соротюка з бразилійської української діяспори в Курічібі.
Понятно, що основна конкурентна перевага - українськість, яка милує око своїми чудовими танцями і писанками.

Насправді, мені все-одно, хто стане від депутатом в Курічібі, мене більше сан-паульські Ремби хвилюють. І я дуже рада, що хтось із місцевої української діаспори вибився в люди. І я розумію, як тяжко прийшлося селянам-біженцям із Західної України пристосовуватись до сільськогосподарських реалій Бразилії, і що вони берегли для себе ту Україну, яку знали.
Але я уже реагую на атласні шаровари і фарбовані яйця як на бєлиє штани з абізянами. Тихо ненавиджу. Особливо, коли згадаю, що Віра Вовк перекладала антологію української класики для бразилійців і донедавна тягала на пошту пакунки зі своєї дорожезної бібліотеки із оригінальними виданнями європейських класиків, щоб переслати їх українським університетам. Бо ж це важливо для культурного розвитку. Тепер уже не тягає, бо не може, то просто платить із власної пенсії за їх пересилку. А інші танцюють світові заморожені елементи народних звичаїв двохсотлітньої давності. Знову ж таки, нічого проти не маю, сама дитинство провела між Францівщиною і Полтавщиною, і від прикарпатської чи решетилівської говірки і пісень сльози навертаються. Але при чому тут українська культура, йолкі...
зі. джаст ін кейс - це не про Соротюка і не про вибори, і не про українську діяспору. це я злюсь, бо не знаю, що робити, щоб культура України не дорівнювала шароварам в очах не-українців.
Понятно, що основна конкурентна перевага - українськість, яка милує око своїми чудовими танцями і писанками.

Насправді, мені все-одно, хто стане від депутатом в Курічібі, мене більше сан-паульські Ремби хвилюють. І я дуже рада, що хтось із місцевої української діаспори вибився в люди. І я розумію, як тяжко прийшлося селянам-біженцям із Західної України пристосовуватись до сільськогосподарських реалій Бразилії, і що вони берегли для себе ту Україну, яку знали.
Але я уже реагую на атласні шаровари і фарбовані яйця як на бєлиє штани з абізянами. Тихо ненавиджу. Особливо, коли згадаю, що Віра Вовк перекладала антологію української класики для бразилійців і донедавна тягала на пошту пакунки зі своєї дорожезної бібліотеки із оригінальними виданнями європейських класиків, щоб переслати їх українським університетам. Бо ж це важливо для культурного розвитку. Тепер уже не тягає, бо не може, то просто платить із власної пенсії за їх пересилку. А інші танцюють світові заморожені елементи народних звичаїв двохсотлітньої давності. Знову ж таки, нічого проти не маю, сама дитинство провела між Францівщиною і Полтавщиною, і від прикарпатської чи решетилівської говірки і пісень сльози навертаються. Але при чому тут українська культура, йолкі...
зі. джаст ін кейс - це не про Соротюка і не про вибори, і не про українську діяспору. це я злюсь, бо не знаю, що робити, щоб культура України не дорівнювала шароварам в очах не-українців.
no subject
Date: 2012-09-30 10:16 pm (UTC)ІМНО яйця поза межами кічу чи не кічу, хоча, звичайно, залежить, мабуть, як їх малювати...
no subject
Date: 2012-09-30 10:30 pm (UTC)я зовсім-зовсім не заперечую, що писанки можуть розповісти про стародавні вірування слов"ян, і про те, як ці вірування вплелися і забарвили християнство, ні те, що вони є традиційним елементом святкувань і родинних звичаїв і тд. просто якось так сумно, що з року в рік ці писанки і гопак (який сама кілька років танцювала і люблю), у той час, як у інших і музика, і кіно, і вчені і тд.
і ще й приходиш часом в офіс, а там тобі свіжі новини про фемен колеги розповідають. і крити нема чим... таке. крик душі, вобщєм, про це, а не про писанки :)