про блакитні шаровари і білі штани
Sep. 30th, 2012 05:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Оце подивилась на кандидата в депутати Вітторіо Соротюка з бразилійської української діяспори в Курічібі.
Понятно, що основна конкурентна перевага - українськість, яка милує око своїми чудовими танцями і писанками.

Насправді, мені все-одно, хто стане від депутатом в Курічібі, мене більше сан-паульські Ремби хвилюють. І я дуже рада, що хтось із місцевої української діаспори вибився в люди. І я розумію, як тяжко прийшлося селянам-біженцям із Західної України пристосовуватись до сільськогосподарських реалій Бразилії, і що вони берегли для себе ту Україну, яку знали.
Але я уже реагую на атласні шаровари і фарбовані яйця як на бєлиє штани з абізянами. Тихо ненавиджу. Особливо, коли згадаю, що Віра Вовк перекладала антологію української класики для бразилійців і донедавна тягала на пошту пакунки зі своєї дорожезної бібліотеки із оригінальними виданнями європейських класиків, щоб переслати їх українським університетам. Бо ж це важливо для культурного розвитку. Тепер уже не тягає, бо не може, то просто платить із власної пенсії за їх пересилку. А інші танцюють світові заморожені елементи народних звичаїв двохсотлітньої давності. Знову ж таки, нічого проти не маю, сама дитинство провела між Францівщиною і Полтавщиною, і від прикарпатської чи решетилівської говірки і пісень сльози навертаються. Але при чому тут українська культура, йолкі...
зі. джаст ін кейс - це не про Соротюка і не про вибори, і не про українську діяспору. це я злюсь, бо не знаю, що робити, щоб культура України не дорівнювала шароварам в очах не-українців.
Понятно, що основна конкурентна перевага - українськість, яка милує око своїми чудовими танцями і писанками.

Насправді, мені все-одно, хто стане від депутатом в Курічібі, мене більше сан-паульські Ремби хвилюють. І я дуже рада, що хтось із місцевої української діаспори вибився в люди. І я розумію, як тяжко прийшлося селянам-біженцям із Західної України пристосовуватись до сільськогосподарських реалій Бразилії, і що вони берегли для себе ту Україну, яку знали.
Але я уже реагую на атласні шаровари і фарбовані яйця як на бєлиє штани з абізянами. Тихо ненавиджу. Особливо, коли згадаю, що Віра Вовк перекладала антологію української класики для бразилійців і донедавна тягала на пошту пакунки зі своєї дорожезної бібліотеки із оригінальними виданнями європейських класиків, щоб переслати їх українським університетам. Бо ж це важливо для культурного розвитку. Тепер уже не тягає, бо не може, то просто платить із власної пенсії за їх пересилку. А інші танцюють світові заморожені елементи народних звичаїв двохсотлітньої давності. Знову ж таки, нічого проти не маю, сама дитинство провела між Францівщиною і Полтавщиною, і від прикарпатської чи решетилівської говірки і пісень сльози навертаються. Але при чому тут українська культура, йолкі...
зі. джаст ін кейс - це не про Соротюка і не про вибори, і не про українську діяспору. це я злюсь, бо не знаю, що робити, щоб культура України не дорівнювала шароварам в очах не-українців.
no subject
Date: 2012-09-30 09:31 pm (UTC)Зникне оця "немодна" українська (польська, німецька) культура і Курітіба перетвориться у ще одне небезпечне бразильське місто, зі своїми краколандіями та вбивствами за 10 реалів (подивись на Масейо).
А переможе Соротюк, громада отримає гроші, не все ж українцям платити податки задля фінансування дружньої Куби...
(no subject)
From:no subject
Date: 2012-09-30 10:16 pm (UTC)ІМНО яйця поза межами кічу чи не кічу, хоча, звичайно, залежить, мабуть, як їх малювати...
(no subject)
From:no subject
Date: 2012-09-30 11:21 pm (UTC)Другой вопрос - почему так? А потому, что после революции у нас - в СССР, я имею в виду - культура не развивалась, ее заморозили, и кормили нас этим замороженным - "Валенки", "Лебединое озеро" и визги Образцовой - и те же валенки старательно экспортировали. 50 лет - стереотип сложился - а собственную культуру убили, альтернативе взяться неоткуда...
(no subject)
From:(no subject)
From:(no subject)
From: