lanthilda | (no subject)

Відкрила для себе ще один рай. Пантанал. Перший день, як класична туристка, ловила в об"єктив туканів, питалась, чи каймани переломлять ногу, панічно боялась ягуарів, яких так і не побачила (зато побачила капібару, чуть серце з вух не вилетіло, бо привиділась онса), забула, що в мене є камера, коли задивилась, як красиво біжить мурахоїд, вчилась їздити на квадрициклі і всяке таке.

Наступного дня, як Буратіно, залізла за намальований камін "Пантаналу для туристів" і провалилась в абсолютно невідомий мені світ. Старовинні (традиційні тут називаються) сім"ї, п"ять поколінь яких живе на цих територіях, досі існуючи феодальні порядки, історії про полювання на ягуарів зі списом (резюмовано - висліджуєш його, дістаєш, поки не нападе, сідаєш на землю і "ловиш" його на спис, коли скочить. Для масштабу - скотинка важить приблизно центнер), історії про те, яким був Пантанал раніше (50 років тому) - власні закони, які встановлювались і виконувались кількома багатими сім"ями, практично загублений світ - для уряду і інших бразилійців.

Маракужовий сік з льодом, принесений прислугою, на веранді правнучки Маршала Рондона - одного з найвидатніших бразилійських першопрохідців у західній Амазонії і Мато Гроссо, який крім всього решта (встановлення перших телеграфних ліній, проектування кількох доріг важливих доріг) відомий тим, що умудрявся домовлятись зі всякими войовничими індіанцями, які всіх решта мали в носі (це було стратегічно важливо для прокладення тих самих комунікаційних ліній) і був у науковій експедиції із Теодором Рузвельтом. Донька мільйонерів, які заробили статки на м"ясній худобі, тоненька красива і елегантна у свої 65 років, з вищою освітою найкращого федерального універу. Живе на своїй фазенді, куди в період дощів можна добратись лише літаком (пантанал в цей час перетворюється на гігантські озера) і сама управляє нею, сотнею піонів (ковбої із такою своєрідною культурою, про яку треба писати окремий пост) і десятком прислуги. Коли ми приїхали, тільки-тільки погасили лугові пожежі у неї на фазенді - казала, що не виспалась, бо два тижні цілими ночами возила джіпом воду і їжу для піонів, які гасили вогонь. При сорокаградусній жарі вдень працювати коло вогню неможливо. Для масштабу, куди їздити - її фазенда має 40 тисяч гектарів. Батьківська фазенда до розподілу між дітьми була у 4 рази більша. Казала, що уже не раз виставляла бажаючих поселитись на її землях - із револьвером. Казала, що раніше, як і її батьки і діди, любила полювати на ягуарів (із гвинтівкою, не зі списом), але "зараз Пантанал дуже змінюється, ми теж повинні". Зробила 10 тисяч своєї фазенди заповідником. Брала участь у розробці програми компенсацій фермерів за вбитих ягуарами корів. А це недешево - не знаю, як у неї, а в її сусіда за рік онса вечеряє 600 коровами.

Олені. Забула об"єктив і фотографувала, як дурак, без зуму.

Крім заливних лугів, Пантанал має ще серрадо (негустий тропічно-подібний ліс) і саванни. Так виглядає серрадо і пасовиська, які з нього переробили.

Гіацинтові ара (на дереві, без зума, однако...).

На одній із фазенд по сусідству діє програма по їх відновленню. Роблять їм шпаківні, і кожну (!) моніторять в час вилуплення і вирощування пташенят. В природі виживає зазвичай лише найбільше пташеня. Потрібно зловити момент, коли пташенята вилупляються, а це не одночасно, а на протязі кількох днів, забрати меншого, догодувати до розміру першого, покласти назад в шпаківню (араратник - по-місцевому вони не ари, а арари) і переконатись, що його прийняли. Араренята живуть з батьками часом до 7 років. І ще гіацинтові ари "одружуються на все життя", стережуть один одного на водопої і коли гине один, другий довго не живе. Через депресію.

Вночі за дверима товчеться море всякої живності. Вдень переважна її більшість теж особливо не церемониться. Через цих двох на кожному кроці перечепляєшся.