lanthilda | про друзів, дзен і трояндову хату

Колись один мій друг мене дзенським питанням озадачив. Опиши свій будень. Ну, як ти там в своїх бразіляндіях живеш. От прокинулась вранці - що ти бачиш, чим снідаєш, як ідеш на роботу, чим починаєш робочий день і всяке таке. Я задумалась, і відтоді безповоротно почала звертати увагу на дрібнички життя. Раптова осмисленність буття чи як там його. Enlightment приключився. Другу тепер на тому світі не скучно - я щодня, як ворона, по сторонах роззираюсь і докладую, що бачила-відчувала. Справді, не знаю, чи можна залишити про себе більшу пам"ять, ніж отакі-от веселі щоденні розмови.
Так от. Кусочок мого дня. 2 хвилини майже кожного ранку.

Фотки самої Паулісти іншим постом колись причіплю. Резюмовано, Пауліста і її околиці дуже схожі на Манхеттен. Раніше більше подобався американський варіант, зараз усе більше симпатизую бразилійському. Так от. Будівлі Паулісти це, в основному, банки і офіси, ще один із найкращих лат-американських музеїв мистецтва, маленький тропічний парк, госпіталь, кілька престижних приватних шкіл, кілька шопінгів і кілька старих висотних житлових будинків.
Раніше Пауліста була ніяким не культурно-бізнесовим центром, а вулицею міні-палациків кавових баронів і індустрійних магнатів. В одну прекрасну ніч періоду військової диктатури усю цю розкіш в неокласичному, індійському і східному стилях знесли. І забудували уже вертикально. Єдиний палацик, який вижив на Паулісті, став культурним цетром поезії і літератури і називається Трояндовою хатою. Працюю я насправді в отому хамелеонному скляному будинку (залежно від погоди, він стає то небом, то деревами) на задньому плані, але майже щодня заходжу в цей маленький садочок

л
Трояндова хата зліва. У ній завжди проходять всякі виставки, декламування віршів, виставки всякого різного. Часом ходжу туди в книжковий по подарункові красиві книжки. Але вранці просто вітаюсь із дядькам-в-чорному на веранді і топаю у свою склянку.

Потім вітаюсь із веселкою на фонтані - на фотці фонтан маленький (біленький посередині), а так він взагалі вищий за сусідні банани. Тому веселки на фотці теж нема.

Потім вітаюсь із дівчатками із "нижньої кафешки" - вони вранці якраз виносять надвір столики. Потім на протязі дня в цій кафешці будуються основні робочі стратегічні плани (коли треба втекти із гуглоподібного дурдому офісу), за кавою обговорюються особисті плани і часом плітки або просто п"ється кава, щоб провітритись від кондиціонера. Ранковими понеділками, коли кафешка закрити, на цьому майданчику японські бабці займаються тай-чі, а четверговими вечорами грає жива музика.