lanthilda | На що я проміняла карнавал: частина перша

Рази два на місяць "зовом природы" мене виносить із шуму-гаму 15-ти мільйонного мегаполісу в гори-моря-океани (деколи, правда, ще в зоопарки). Цього разу у місті не втримав навіть славнозвісний карнавал - зато зробила виняток і включила тєлік (він у мене в ігнорі останні років 5), дивилась трансляцію з Ріо. Дуже сподобалось. Але то, що побачила протягом останніх кількох днів, сподобалось не до порівняння більше.

Резерват Віла Велья (Vila Velha), 100 км від Курічіби, столиці південного штату Парана.

Нагадує щось середнє між руїнами гігантського середньовічного міста і Марсом: перше за контурами і формами, друге за кольорами з насівських фоток. Кажуть, там можна знайти "скульптури" верблюдів, коней, всяких драконів, і т.д. Я знайшла голову від верблюда

пляшку від кока-коли

а потім мені це заняття набридло, і я просто ходила і дивилась. І дивувалась, як вода і вітер можуть витворити щось таке

чи таке (внизу Червона Шапочка для масштабу)

Хіт парку - "Чаша"

Площа парку 18 км кв. Ходити можна лише по спеціальних доріжках, з однієї частини в іншу можна пересуватися лише на спеціальному автобусі... Спочатку це дуже дивує. Потім заставляє глибоко задуматись. Далі - як у кого. Перед тим, як піти дивитись на усі ті красоти, у Інформації

пропонують подивитись коротеньке відео про історію парку: про море кіосків для туристів, про понищені і поколупані (тут-був-Вася-ми) скелі, про те, як кіоски зносили, про асфальтові дороги між скулями для туристів на машин, про те, що залишилось у тих місцях від флори і фауни, і багато етсетер із цеї серії. Поки гуляла і любувалась, заодно вирішувала, що для мене важливіше - ходити "по доріжці" і нічого не чіпати руками + знати, що вся туристична орда теж змушена так робити, чи гуляти, там де хочеться + пам"ятати, як відчищали від Вась ці місця... Вирішила в авторитарну сторону :-)