lanthilda | Про Порто Сегуро

Провела тиждень на батьківщині капітанів піску - в Баійї. Тільки не в Сальвадорі, а в Порто Сегуро. Місті, з якого 500 років тому почалась Бразилія.
Баянос відомі капоейрою, фейжоадою, сповільненим темпом життя, пофігізмом і гостинністю. Не менше відомі небажанням працювати, поєднаним із бажанням скористатись не своїм (випросити, вимогти, і т.д.).
Туристичний імідж узбережжя південної Баійї внизу на фотках - красиві пляжі, пальми, смачнезна їжа. За кулісами - задрипані хатки без скла (від дощу закриваються просто дерев"яними ставнями), жінки з 20-літровими каністрами на головах вранці йдуть по воду, на місці лісів випалені для корів вигони (по закону вирубувати не можна, зато можна вночі підпалити і потім сказати, що так і було).
Такі закуліси не-баійянців дуже втомлюють, і коли нарешті в суботу можна скористатись туристичними чудесами, не-баійянцям спочатку хочеться втекти назад до цивілізації, щоб більше не бачити баійянців, але, виявляється, є чудовий компроміс - проспати цілий день на пляжі :))

Типовий південно-баійянський пейзаж. Ще корів бракує, вони бродять збоку.

Евкаліптові плантації

Пристойні хати (непристойні навіть не хотілось фотографувати)

Індіанська алдея (поселення)

Це старий центр міста. Порто Сегуро означає безпечний порт - він захищений від океану рифами (чорна лінія в морі).

Тут я відходила після культурного шоку

Транкозо (єдина фотка якого внизу), можна сказати, один із "баійянських тигрів" - п"ять років тому тут було затуркане село без доріг навіть, зараз стало богемним (і страшенно дорогим навіть для сан-паульських цін) місцем із бутіками для іноземців. Їдеш серед усіх цих вигонів з коровами, в"їжджаєш в село, ще трошки їдеш серед обдертих магазинів (думаючи, і по що сюди приїжджають іноземці) і раптом попадаєш на казкові вулички. В сон майже. Здається, що справді попав у 400 років назад. Тільки підсвітки дуже вже чудові. У мене саме там сіла батарейка камери. Єдине місце, фотографії якого жалію, що не зробила.