Про філософські плоди імігрантського життя

[lanthilda]

Навіяно френдівським постом. Те, що внизу, прошу ні в якому разі не розуміти в площині "погана Україна vs чудова країна (Німеччина, США, Бразилія, і т.д.), або навпаки. 
Коли втягуюсь в такі-от дискусії, відчуваюсь сектантом, який безупинно торочить "я знаю, я теж таке думав, але ОТ ЗАРАЗ!.." і не дуже в стані красиво і логічно пояснити, чим саме зараз відрізняється від колись. Не знаю, що й до чого із світобаченням сектантів, але "глобалістичне" життя вибиває з-під мене усі мої старенькі і звичні табуретки. Як от, наприклад, „про верховенство права, яке основа економічного добробуту та передбачуваності” і „життя, про суть якого ми забуваємо в процесі прагнення до високих стандартів життя”.

Так от. Пояснюю сектантською логікою. Коли приїхала в Німеччину, то ходила вся така красною павою „та ви про суть життя забули, бо своїми законами повідгороджувались”. Ну, і так далі про 40 євро штрафу за неввімкнену фару на вєліку увечері, сортування сміття в 5 різних смітників (і пакет зі сміттям назад під дверима, якщо не так посортувала – правда, про зі смітниками не я конфліктувала. Еколог бо =)) і інше верховенство закону. Тошнила я, тошнила про німців з їхніми порядочками і все байку про романтику справжнього життя собі розповідала – от ми-от головою думаємо, а не всякого дурного закону слухаємось. Класно нам! А тоді як опинилась поза „системою”, як подивилась на пошлий бардак довкола - і думаю собі: „..а все-таки у законопослушності щось є..”. А потім думаю собі: „це ж щоб суспільство могло етичну поведінку мати, в смислі не виключно буквою закону керуватись, це ж наскільки воно самосвідоме повинно бути?”. Самосвідоме – це не ой-яке-я-романтичне-і-продвинуте, а для-мого-суспільства-краще-в-такий-спосіб. Наприклад про фару. Суть „життя у суспільстві” не у 40 євро, а в тому, що ми усі вирішили для загальної безпеки вмикати фару на ровері, коли темно. Вирішили і прийняли це у вигляді закону – флешмоб такий для уникнення неприємностей. Якщо є ти не розумієш суті флешмобу або тобі все-таки дуже не хочеться брати участь, то плати 40 євро. І сприймай собі як хочеш. А щоб вмикати фару без штрафу і навіть коли впадло – це вже (імхо, звичайно) самосвідомість. Так що додумалась я до того, що на суспільство, де фари не вмикають і через неправильні штрафи, і тому, що неохота, чекає не романтична суть життя, а бардак із наслідками. Бо ж суспільство без законів (принаймі, на „нашій грішній землі”) не виживе, а щоб ці закони працювали, треба не лише їх наличие присутствия, але і готовність людей їх виконувати. Навіть маленькі. Навіть „дурні”. Бо це закони власного суспільства. До речі, як на мене, до і патріотизм тут дуже близько. А не в класифікаціях по признаках.

Про стандарти життя. Вони у кожного свої. Мені-от бразилійці пояснювали, чому в Сан-Матеусі життя „набагато якісніше”, ніж у Сан-Пауло. Сан-Матеус це узбережне провінційне містечко, Сан-Пауло це найбільший і найбагатший мегаполіс ПдАмерики. Наведені аргументи: „там пляж”, „там нема стресу від роботи”, „там можна постійно не спішити із висолопленим язиком”, „там нема пробок”. І нікому в голову не прийшло сказати, що в Сан-Матеусі нема „брендів одягу”, не їздять на дорогих машинах, заробляють мало і т.д.

Відчуття, що у Німеччині стандарти „консумізму” ідентичні поняттю високих стандартів життя, у мене не виникло. На вихідних вони не скуповують шмотки по базарах. Працюють вони не як шалені, а до певної (ха, встановленої законом) години. Цим самим виділяючи час для сім”ї, друзів та іншого цікавого тощо. Чистота на вулицях пояснюється не відсутністю романтичної суті життя, а розуміння, що в такому середовищі приємніше жити, ніж кожного дня проходячи через запльовані під”їзди. А ті, кому байдуже, по чому ходити, платять штрафи – щоб за них прибирали. Просто. І передбачено. Гірський потік? Відсутність сюрпризу у вигляді потоку іншого?

А ще німецькі психологи пишуть дуже симпатичні дитячі книжки (див.попередній пост).

Насправді, тут набагато більше думати треба, щоб влучно словами пояснити, а у мене зараз часу нема.