Про Бразилію і всяке

Думала, що такі приступи пропускання світу через себе, які і в мене останнім часом загострились - ознака віку, який невпинно сунеться до тридцятки, а потім згадала, як лазили ми колись Вірменкою, коли той вік ше й до двадяцятки не досунув, і не менш жадібно хапали очима детальки, внюхувались в запахи засцяних брам, обгортали мріями палацик на Жовтневій, той що вище девятої школи. Фотіків тоді не було, тільки татові Зеніти-Києви, якими не так просто як G10 снепшотити, були пиріжки з капустою, хляпа під ногами і розмови про то як воно буде. Тепер знаєм, як є, але всеодно не знаєм як буде.... Але я дуже вірю, чомусь, і шкірою чую, що ти там ХЗ-де відчуваєш життя таким ж повним, як я, що ти теж сповнена внутрішньою силою, що ти таки віднайшла себе і більше не будеш губити НІКОЛИ! Бо це НАЙВАЖЛИВІШЕ! LUV U! Пиши про все шо бачиш навколо! Світ безмежно цікавий!