єдине, що я помітила, та й то коли мені н це звернули увагу, що моя англійська була в Індії позбавлена інтонування. і мені закидали, що мене важко зрозуміти, бо я говорю взагалі без інтонацій. Ну то я поекспериментувала, виявилося, що українською я дійсно набагато більше інтоновано розмовляю, ніж англійською. Тому-то мабуть (що всіх в україні дивує) досі не набралася діяспорних інтонацій в українській.
а щодо культурної жестикуляції - то, мені здається, я собі сворила якусь свою власну суміш, яку використовую незалежно від середовища - цілуватися і обніматися не лізу до малознайоми або малоприємних істот. Руку подаю, коли хочу, а коли не хочу - просто киваю при знайомстві, при тому зовсім не чуюся в лижах... Навіть типові вимоги культурності ігнорую, коли хочу, на приклад, спокійно можу собі дозволити не представитися, можу тижнями спілкуватися з людьми на всяких регулярних заходах, і так і не спитати ні разу як їх звати, і не представитися самій... правда, канада країна специфічна - тут стільки всього намішано, що нема типових формальностей. Ага, і ще коли мене питають how are you, ніколи принципово не відповідаю тим самим, а завжди відповідаю щось на зразок "добре, дякую", чим вганяю пересічних канадолів в легкий ступор :). прощаюся помахом руки або кивком голови не залежно від середовища.
правда після індії набралася була їхніх специфічних жестів і навіть акценту, але воно минуло здається безповоротно десь за місяць. тепер хіба що свідомо для приколу можу так поводитися. хоча, мабуть якщо би жила в індії, то ті жести би жили також. але так, щоб в одному місці відбувалося переключання з одного набору жестів на інший і назад - такого за собою не спостерігала.
щодо пасивних мов - то помітила, як німецька і польська мішаються в кашу, бо знаходяться на приблизно однаковому рівні пасивності. Помітила, що російська борсається, обурюється рівнем неволодіння нею, і вимагає нею "займатися", тобто лізе в думки, на відміну від німецької і польської.
українська і англійська, як дві "активні" розмежовуються досить чітко за сферами. зате з російської цілком непомітно для себе зіскакую на українську, і до мене це не доходить поки російськомовний співбесідник не починає на мене недоумкувато дивитися. На письмі розділяються всі мови чітко. Хіба що зрідка слово з якоїсь іншої мови вставляється, але усвідомлено.
ламати очі латинкою по-українськи там і не навчилася. втім, як і вільно читати на деванагарі без ламання очей :)
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2008-06-28 04:50 pm (UTC)єдине, що я помітила, та й то коли мені н це звернули увагу, що моя англійська була в Індії позбавлена інтонування. і мені закидали, що мене важко зрозуміти, бо я говорю взагалі без інтонацій. Ну то я поекспериментувала, виявилося, що українською я дійсно набагато більше інтоновано розмовляю, ніж англійською. Тому-то мабуть (що всіх в україні дивує) досі не набралася діяспорних інтонацій в українській.
а щодо культурної жестикуляції - то, мені здається, я собі сворила якусь свою власну суміш, яку використовую незалежно від середовища - цілуватися і обніматися не лізу до малознайоми або малоприємних істот. Руку подаю, коли хочу, а коли не хочу - просто киваю при знайомстві, при тому зовсім не чуюся в лижах... Навіть типові вимоги культурності ігнорую, коли хочу, на приклад, спокійно можу собі дозволити не представитися, можу тижнями спілкуватися з людьми на всяких регулярних заходах, і так і не спитати ні разу як їх звати, і не представитися самій... правда, канада країна специфічна - тут стільки всього намішано, що нема типових формальностей.
Ага, і ще коли мене питають how are you, ніколи принципово не відповідаю тим самим, а завжди відповідаю щось на зразок "добре, дякую", чим вганяю пересічних канадолів в легкий ступор :). прощаюся помахом руки або кивком голови не залежно від середовища.
правда після індії набралася була їхніх специфічних жестів і навіть акценту, але воно минуло здається безповоротно десь за місяць. тепер хіба що свідомо для приколу можу так поводитися. хоча, мабуть якщо би жила в індії, то ті жести би жили також. але так, щоб в одному місці відбувалося переключання з одного набору жестів на інший і назад - такого за собою не спостерігала.
щодо пасивних мов - то помітила, як німецька і польська мішаються в кашу, бо знаходяться на приблизно однаковому рівні пасивності. Помітила, що російська борсається, обурюється рівнем неволодіння нею, і вимагає нею "займатися", тобто лізе в думки, на відміну від німецької і польської.
українська і англійська, як дві "активні" розмежовуються досить чітко за сферами. зате з російської цілком непомітно для себе зіскакую на українську, і до мене це не доходить поки російськомовний співбесідник не починає на мене недоумкувато дивитися. На письмі розділяються всі мови чітко. Хіба що зрідка слово з якоїсь іншої мови вставляється, але усвідомлено.
ламати очі латинкою по-українськи там і не навчилася. втім, як і вільно читати на деванагарі без ламання очей :)