(no subject)

[lanthilda]

Із дискусії про антикапіталістичну боротьбу і всяке таке (частина тут)
Щоб очі не різало - під катом усе ДУЖЕ імхо.

Про "вину корпорацій" і інших задурманюючих лідерів.

Коло людини, яка дозволяє себе задурманювати, завжди знайдеться хтось, хто цим скористається: як не кокаколіст, то комуніст, або єговіст, або будь-який інший -іст. Можеш усунути одного-другого, але ж його місце довго пустувати не буде. Так що потратиш море зусиль для чергового гіпнотизера.

Думаю, несправедливо, усю біди світу спихати на "корпорації" - кожен маленький вибір робиться якимось "громадянином", а з цих виборів і сплітається все, що маємо. Навіть якщо на останньому відшліфовують суггестивні лінгвістики та інші нлпи, все-одно вибір викидати черевики чи віддати благодійній орг-ї, дрелити щороку додаткові 1,5м в глибину до підземних вод в Індії, засирати все довкола себе - це вибір НЕ корпорації. Це так можна і циганку звинувачувати, що вона гроші в невротичної дурочки з непопутним вітром в голові "відібрала". Поки будеш ганяти циганку, дурочка віднесе решту грошей в який-небудь гербалайф.

Це, сподіваюсь - розумієш, не має на увазі етичність методів заробляння грошей корпораціями чи циганками. Просто моє бачення вини і вибору.

До речі, про вибори. Вчора була на івенті ООНівського універу - окрім чергового слухання про міленіум-цілі, подивилась дві цікаві презентації. Дві бразилійки виграли у всесвітньому конкурсі, організованому цим універом (з ініціативи і за підтримки уряду Мексики, до речі) серед підлітків на кращу пропозицію про шлях вирішення однієї (із 15 на вибір) міленуім-цілі. Так от. 18-ти річна дівчинка взяла тему про decision-making і розповідала про цей процес. Досліджувала і підлітків, і дорослих. Своїми власними інтерв"ю, без лишніх околонаучних заумєй. Казала, що, по-перше, дуже багато людей, коли їх розкручувати на ВЛАСНУ думку, губляться - відразу іде потік-масмедія-висновків, поверхнево зв"язаних. По-друге, коли питатись конкретно, що би і як ти змінив, багато з"їжджають на "це має вирішувати влада" або "ну, це утопія, а про утопії думати не можна". Тобто, люди НЕ ХОЧУТЬ навіть думати, куди вони хочуть іти. А куди можна прийти, якщо не знаєш, куди йдеш? Кудись, як казала Аліса, обов"язково прийдеш, але скоріше за все туди, куди приведуть.

Я не думаю, що ситуація відрізняється в інших місцях. Люди дозволяють, щоб за них усе вирішували (свідомо чи підсвідомо), тоді нарікають, яка хєрова влада. Собаки лают, караван идет.

Про боротьбу.
Що я думаю про насилля-ітп, сказала. Про боротьбу я думаю дві речі. Тезово: 1. силовою протидією боротись не можна (моє любиме айкідо, звичайно), бо собі ж гірше, а толку ніякого. 2. люди повинні навчитись робити ВЛАСНІ вибори. Тоді і буде демократія в її незбоченому вигляді. А то поки-що, пардон за біблійність, виходить едемська історія в чистому вигляді: одні зомбують інших робити речі під виглядом "це ж тобі дійсно треба", ще інші кричать "а це вона всьо винувата". І живемо, як неандертальці, в "шкіряних одягах".

І ще одне про освіту, зомбованість і т.д. Поки ми будем ловити циганок, наші діти виростуть готовими для використання зомбі. Навіть клонування ніякого не треба - подивись сучасні мультики-казочки, а ще краще попроси дитячого психолога тобі це проаналізувати. Це навіть не кажучи про дорослих.

А, да... Про межу між "який все-таки вихід" і повітряними млинами. Я бачу лише один. Приклад і реплікація. Наводиш порядок в найближчому до тебе радіусі. Люди бачать, що "добре це". Хвиля пішла. Відмова від Валмарту як самовідмазка - це одна справа, та ж відмова як сходинка далі - зовсім інша. Для когось прозрінням може бути і така маленька сходинка. Солідарність, небайдужість, нехамство і непекошену фізіономію - теж під кутом "що робити" справа реплікації. Далі - критична маса і всяке таке...