Були на селі...

Їздила на весілля на південь. На півдні живуть німце- та словя"нобразилійці. Тому ходила вулицями, як зачарована - через оточуючі фізіономії здавалось, що я не то в Польщі, не то в Німеччині. Німецьку, до речі, чути регулярно. Наприклад, сиділа в книгарній кав"ярні, а за сусіднім столиком жіночки типу Меріл Стріп, тільки трошки старші, причепурені і наманікюрені, пліткували по-німецьки, попиваючи капучіно з бісквітами.

Живописний штат Ріо Гранде ду Сул населений не менш живописними гаушос (хтось добрий переклав українською, але малавата будіт, при нагоді допишу) - українцям мав би бути знайомий чаєм мате (тут зветься шімароном, який п"ють бомбільєю із куйї).

Пиття цього чаю - цілий ритуал. Ним починають день в офісі і навіть прямо на вулиці (гаушо на переході - в процесі ранкового шімарону. Дяпчик на світлофорі анімований: поки червоний, то стоїть, але коли зелений, то спочатку так повільненько йде, а потім починає потрохи підбігати, а потім зовсім біжить, аж поки не стає червоним. Ми так задивились на це чудо, що дружно двома машинами заблудились):

( Не знаючи нічого про гаушські традиції, грінга (мій нікнейм робочий) відразу собі купила симпатичненьку куйю, за що і була засміяна ковбоями )