Про людей

Була в гостях. Діду з бабою по 85 років. Дід повністю юзерно володіє комп"ютером,  веде якісь дискусії в оркуті, монтує свої власноручно зняті відео і дуже добре вміє користуватись гуглом (виявляється, дуже багато із моїх знайомих не вміють правильно знаходити в неті, що треба). Баба показувала фотки з останньої рибалки (2 тижні тому) і хвалилась здоровенною вланоруч зловленою рибою. За кавою розповідали, де є цікаві кемпінги і що там можна робити.

***

З однією старшою бразилійською єврейкою (яка єдина серед знайомих аборигенів варить собі каву туркою, а не падає в обморок, що каву готують не лише заливаючи паперовий фільтр гарячою водою і тримаючи ці помиї в термосі цілий день) балакали про що смачного можна з"їсти. Зайшла мова про пельмені, які мені тут засихають у процесі ліплення. Каже "подзвони одній моїй знайомій, вона знає". Дзвоню (при всій нелюбові до телефонних розмов із незнайомими побалакати люблю - чомусь завжди страшно цікаво виходить). З португальської переходимо на російську. І така в неї милозвучна та російська, і так напрочуд мило і спокійно вона розмовляє, що війнуло чомусь "Сибирским цирюльником". Часто чула, що це попса, кітч і всяке таке, але ото дореволюційне життя із піанінами, чаями і дачами мені таке ностальгічно-близьке (по невідомих причинах, до речі), що насолоджуюсь самим процесом хоча би дивлення усього цього (буржуйське щиросердне визнання :). Так от. Побалакали ми на кулінарні теми, і я, вмираючи від цікавості, таки спиталась, хто та як. Народилась в Росії. Приїхала сюди в 49 році. Художниця, досі дає приватні уроки акварелі. Таке... Прийдеться таки напроситись в гості.