Про парашути, письменність, каву і рабство

Вчора виявилось, що серед моїх місцевих знайомих є 60-річна тьотка, яка недавно скочила з парашутом і 80-річна бабця, яка неписьменна. Ще ніколи не зустрічалась із такими "варіаціями" людей, тому було страшенно дивно їх відкрити серед відносно близьких знайомих.

Про першу: крім того, що вона вільно балакає англійською (що мене дуже тішило на початку бразілійської епопеї) на цікаві теми, вчора вона додатково виросла в моїх очах: 1) з приводу парашуту, 2) вона єдина із відомих мені бразилійців, хто не лише знає, що таке кава* по-турецьки, а й готує її вдома, 3) дала мені телефон своєї російсько-угорсько-німецько-єврейської подруги, щоб я проконсультувалась, як робити тісто для вареників в бразилійських реаліях (засихає на 5-му зліпленому варенику).

* (про те, як бразилійці готують каву)
Бразилійці страшно гордяться своєю кавою. Міф про чудесність бразилійської кави і справді стійкий. Перші дні у Бразилії понаєхавші впадають у звиклий ступор - коли рушаться міфи, у які вірив усе життя, воно й справді якось не віриться... (ну, там приблизно як легенда про Анди і Кордільєри із шкільної географії). Якщо лаконічно, то те, що купують представники середнього і нижче-середнього класу, як на мій смак - вугілля із певним запахом кави. Бразилійці, крім того, що просто кавою гордяться, вони ще й гордяться "сильністю" (концентрованістю) своєї кави. Чим перепаленіше-чорніша кава і чим більше її насипається для приготування, тим вона "сильніша" - і, значить, "краща".  Оскільки заварку із вугілля пити проблемно, туди насипають цукру - чим більше, тим "краще". Процес приготування тут виглядає так: беруть термос, ставлять на нього лійку з паперовим фільтром, насипають майже цілий фільтр кавового вугілля і заливають це окропом. Потім засипають багато цукру. П"ють це-з-термоса довго, і якщо воно таки нарешті застигне, розігрівають у мікрохвильовці. Процес розвалення міфу для мене був жахливо гірким (п"ю каву без цукру, або із дуже малою його к-стю) і потворним (як кавоманці-естету для мене присутність при процесі приготування була ножем в серце).

Ага, про цукор. Усі солодощі тут страшенно солодкі - теж діє принцип "чим солодше - тим краще". Звичайно, що за домінуючим смаком цукру ще щось уловити практично неможливо.

Усе це, звичайно, не означає, що тут нема доброї кави (таки знайшла - та, яка іде на експорт і продається, логічно, в дорогих магазинах) чи добрих солодощів. Але чомусь здається, що міф про добру каву має базуватись на популярно-щоденному рівні, а не на дорогих магазинах.

Про неписьменність (неграмотність? безграмотність?). Ніколи не знала, що існує поняття функціональної безграмотності. Це коли знаєш букви і можеш їх скласти до купи, але що усе це означає, поняття не маєш. Наприклад, це як я читаю на кечуа :) Кілька знайомих слів, в результаті взагалі нічого не ясно, хоча вимовити написане можу добре. Так от. Виявилось, що в Бразилії зовсім неписьменних 8%. А функціонально неписьменних... 76% Теоретично знала, що таке буває - виявилось, що усе це буває довкола мене. І довкола мене ходять люди, які не вміють прочитати інструкцію до скороварки. Вчора, як дізналась, що дона Августа, в якої частенько буваю вдома, не вміє читати, прозріла. Раптом іншими очима подивилась на понатикані по місту банери про "альфабетизацію" і "експрес-проходження курсу початкової школи із виданням сертифікату".  Треба сходити в пункти альфабетизації, подивитись, як вони знаходять і залучають до навчання неписьменних людей...

Ще вчора була річниця відміни рабства -  у 1888.