![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про галичан у Прудентополі
Вчора на сон грядущий знайшла у своїй френд-стрічці пост про магістерську дисертацію під назвою "Українці, поляки і "бразилійці": етнічні і самоідентифікаційні бар"єри у Прудентополісі (штат Парана)". Перекладати не буду, найпікантніші моменти, а саме спогади очевидців, є російською тут. Тон самого поста мені не сподобався. В основному тому, що пост писаний зі статті, а сама дисертація дуже поверхнева і, думаю, виїхала саме на своїй скандальності - я спеціально знайшла її оригінал, і ніяким науковим підходом там і не пахне. Ні тези, ні методології, ні статистичного аналізу вибірки (використано АЖ 12 інтерв"ю), ні аналізу якісного. Таке собі ессе. Ну, і крім цього, звісно, неприємно бачити, як найнегативніші риси галичан штампуються як "українськість".
Щоб далеко не ходити, автор пише, що найбільше релігійне свято українців це свято Святого Йосафата 12 листопада. Я, хоч і напів-полтавчанка по крові, але виросла у Львові. І хоч не релігійна, але і калуські греко-католики, і решитилянські православні у моїй родині є. Про Йосафата, як і його всю його неоднозначну діяльність, про яку потім полізла читати, я взнала лише у Детройті, у місцевій діаспорі. І з Василіянським чином теж дуже зблизька познайомилась тут же. Половина детройтського василіянського чину, до речі, саме із Парани. Так от, Йосафат Йосафатом, але один факт того, що це 12 листопада ніяке не найбільше українське свято уже би могло підказати автору, що уся його теза пішла не в ту сторону: він узяв галичан початку 20 століття, та ще й греко-католиків, які у той період переживали не найзбалансованіші часи за релігійною ознакою, та ще й більш-менш одного соціально-економічного прошарку (селян) і розглянув їх як "українців" проти "поляків" і "бразилійців"... Не кажучи уже про те, що політично і адміністративно ніякими українцями на той час вони не були.
До речі, ніколи не знала, що в той час галичани мали моральні проблеми з поляками.
До Прудентополя я ще не добралась, тому не знаю, що там за люди, хоча цілком допускаю, що усе відбувалось так, як написано. Мені тільки не сподобалась назва статті і висновки про українців. А взагалі, закритість і ворожість до чужих були притаманна усім бразилійським не-латинським діаспорам: японцям, німцям та навіть і латинським італійцям. Але якщо чесно, найбільше мене дохиляє галицька риса триматись за "традиції", змісту і доречності яких ніхто не розуміє (це, до речі, дуже влучно виписано у "дисертації"). Щось зараз не можу і згадати, кому ще таке притаманне...
Щоб далеко не ходити, автор пише, що найбільше релігійне свято українців це свято Святого Йосафата 12 листопада. Я, хоч і напів-полтавчанка по крові, але виросла у Львові. І хоч не релігійна, але і калуські греко-католики, і решитилянські православні у моїй родині є. Про Йосафата, як і його всю його неоднозначну діяльність, про яку потім полізла читати, я взнала лише у Детройті, у місцевій діаспорі. І з Василіянським чином теж дуже зблизька познайомилась тут же. Половина детройтського василіянського чину, до речі, саме із Парани. Так от, Йосафат Йосафатом, але один факт того, що це 12 листопада ніяке не найбільше українське свято уже би могло підказати автору, що уся його теза пішла не в ту сторону: він узяв галичан початку 20 століття, та ще й греко-католиків, які у той період переживали не найзбалансованіші часи за релігійною ознакою, та ще й більш-менш одного соціально-економічного прошарку (селян) і розглянув їх як "українців" проти "поляків" і "бразилійців"... Не кажучи уже про те, що політично і адміністративно ніякими українцями на той час вони не були.
До речі, ніколи не знала, що в той час галичани мали моральні проблеми з поляками.
До Прудентополя я ще не добралась, тому не знаю, що там за люди, хоча цілком допускаю, що усе відбувалось так, як написано. Мені тільки не сподобалась назва статті і висновки про українців. А взагалі, закритість і ворожість до чужих були притаманна усім бразилійським не-латинським діаспорам: японцям, німцям та навіть і латинським італійцям. Але якщо чесно, найбільше мене дохиляє галицька риса триматись за "традиції", змісту і доречності яких ніхто не розуміє (це, до речі, дуже влучно виписано у "дисертації"). Щось зараз не можу і згадати, кому ще таке притаманне...