А мені сподобався цей потік свідомості широких народних мас. Навіть порівняльна динаміка лайки та подяк (староросійське "хули і хвали") демонструє, що більш вдумливі читачі сприйняли магістральну тезу звіту. Я б зформулював її так: "насправді корейський світ дещо інший, аніж нам хочуть його показати". Коменти на кшталт "афтар мудаг" лише відтінюють це приємне для мене розуміння. Бо будь-яка думка видається на їхньому тлі особливо цінною та цікавою.

Звісно, я не закликаю ані перетворювати Україну на КНДР, ані відновлювати СРСР в його останній версії. Хоча б тому, що це неможливо. Більш того, досвід КНДР, дуже цікавої країни, яку я завжди захищатиму від брехунів, вбачається мені тупіковим. Інша річ, що я також не сприймаю вульгарну антісовєтчину - і не лише тому, що є марксистом за переконанням. Скоріше тому, що, за фахом та родом діяльності, я непогано знаю соціальні реалії пострадянського життя. А отже, дуже добре розумію, скільки всього ми втратили.

Досвід Венесуели видається мені незрівнянно перспективнішим за КНДР. Я завжди спокійно писав про різні країни, а от у тамтешнвй атмосфері почувався, як дурний. Хоча у БВ теж купа проблем та негараздів - але інакше і не могло бути. Певно, це дещо схоже на Бразилію.