Про осінь

[lanthilda]

В продовження різдвяної історії.  В Сан-Пауло зараз весна, а на дотик і запах - як львівська осінь.

Улюблені осінні:

На ее золотых волосах
Расцветает палитра заката
И сухих бубенцов голоса
Наполняют дыхание мятой
Из провинций осенних бегут поезда
На роялях косые букеты
И в укрытых туманом садах
Гулко падают яблоки с веток
Лишь среди загрустивших болот
За далекой неровной оградой
Серой ласточкой заяц вспорхнет
Чтоб нарушить недвижимость взгляда

Скільки сонця було дощового осіннього ранку,
Перехрестя жовтневих алей божеволіли в суміші барв,
Шаленіла блакить серед хмар понад скронями парку,
І дівчина у світлім плащі так відчужено йшла через парк.

Я не бачив очей, що дивились кудись поза простір,
Ані суму кармінових вуст, ані сліз, ані болю в очах,
Лише мокре волосся, блакить понад парком і осінь,
Акварелі розмитих алей і промокле вітрило плаща.

Паперовим човном силует пропливав у вітринах кав"ярень,
Розчинявся в заплаканім шклі, виринав у холодних струмках,
Під прозорим дашком напівсонної ще перукарні -
Перестук випадкових краплин і відлуння дверного дзвінка.

Я чомусь не спитав, за яким горизонтом імлистим,
І пісками яких берегів ти насправді блукала тоді.
Пам"ятаю лиш ранок суботній, і плащ і заплакане листя,
Дощ у місті, твій шалик і кола в холодній воді.

(с) Артьом