Уявляєш, я коли писала, практично про те саме думала.
Мабуть, я (ми?) тоді дуже відкрито відчувала потік життя, ловила усіма можливими антенами, не фільтрувала і не перекошувала усе кончєними "дорослими" умозаключениями. Я так зараз підозрюю, що це і були найчесніші моменти. Короче, коли ми минулого року набрели на Рижого вночі, мене як машиною часу туда назад перенесло через півжиття і сказало "Ну ти і дура, що капєц. Дивись, тоді ти була справжньою, а тепер якесь хрєнзнашо, залізло в чужі коробки правил і теорій, де нічого твого, і мучишся, бо ж знаєш, що все це лажа і ніякого значення не має". Потім ту текілу пила, тебе слухала, і думала, чи це все мені не сниться бува :) В той же день, як сюда приїхала, перевернула усе своє колишнє життя, абсолютно не знаючи, "як буде" далі :) От тобі і пиріжки з капустою... :)
Страшно щаслива, що усе це зі мною було, і що усе наше спільне минуле стало моєю проскуркою для феніксування :)