lanthilda: (Narnia)
Нічого не пишу про дотичні до політики теми, бо далеко від України і вважаю, що не маю морального права разглагольствувати з монітора. Але про сьогоднішнє написати не можу, бо продовження сюрреалізму...

В Бразилії карнавал. Сан-Пауло пустий, усі на океанах, п'ють, танцюють самби, більшість компаній і установ закрита і тд. Але наша гігантська сан-павлівська свідома діаспора таки вирішила провідати російське консульство. Авось працюють. Прийшли без свастик і екстрімів, бо країна не та. Поки домальовували плакати, прикотилась чорна-пречорна машина. Ми їй у відчинене вікно сказали "Нет войне", вікно тихенько зачинилось, машина в'їхала у ворота за 4-метровою стіною. Ми зраділи, що хоч консульство працює, не даремно йшли. Через п'ять хвилин (шість, щоб не збрехати) під'їжджає поліцейська машина з мигалкою. За нею ще одна. І так шість. І три мотоцикли.Бо ж нас прийшло три сан-павлівські сотні )
lanthilda: (Default)
… взагалі-то, очима і вухами француза Олів'є, але його спостереження дуже тру для переважної більшості іноземців, яким доводиться стикатись із бразилійською культурою :) Поперекладала лише, що сама помічала.

Пост назбирав поза дві тисячі коментів. Правда, його цікавіше читати тим, хто уже торкнувся живої Бразилії і хоч трохи розуміє мову :)

Тим не менше, насолоджуйтесь :)) )
lanthilda: (brasil praia)
Оце подивилась на кандидата в депутати Вітторіо Соротюка з бразилійської української діяспори в Курічібі.

Понятно, що основна конкурентна перевага - українськість, яка милує око своїми чудовими танцями і писанками. 

486695

Насправді, мені все-одно, хто стане від депутатом в Курічібі, мене більше сан-паульські Ремби хвилюють. І я дуже рада, що хтось із місцевої української діаспори вибився в люди. І я розумію, як тяжко прийшлося селянам-біженцям із Західної України пристосовуватись до сільськогосподарських реалій Бразилії, і що вони берегли для себе ту Україну, яку знали.

Але я уже реагую на атласні шаровари і фарбовані яйця як на бєлиє штани з абізянами. Тихо ненавиджу. Особливо, коли згадаю, що Віра Вовк перекладала антологію української класики для бразилійців і донедавна тягала на пошту пакунки зі своєї дорожезної бібліотеки із оригінальними виданнями європейських класиків, щоб переслати їх українським  університетам. Бо ж це важливо для культурного розвитку. Тепер уже не тягає, бо не може, то просто платить із власної пенсії за їх пересилку. А інші танцюють світові заморожені елементи народних звичаїв двохсотлітньої давності. Знову ж таки, нічого проти не маю, сама дитинство провела між Францівщиною і Полтавщиною, і від прикарпатської чи решетилівської говірки і пісень сльози навертаються. Але при чому тут українська культура, йолкі... 

зі. джаст ін кейс - це не про Соротюка і не про вибори, і не про українську діяспору. це я злюсь, бо не знаю, що робити, щоб культура України не дорівнювала шароварам в очах не-українців.
lanthilda: (scrat)
Колеги щотижня радо шлють мені апдейти про нові маркетологічні досягення Фемену. Раз по мотивам цих же дівчат один знайомий професор взявся філософствувати зі мною на тему засобів комунікації важливих проблем суспільства сучасними методами. 

Місяць тому, правда, моя національна приналежність викликала трохи іншу асоціацію - новина про Кличка і Дерека з"явилась на першій сторінці Глобо, і колеги вболівали, мол, хай дасть перцю гаду невихованому.

Сьогодні тиждень почався імейлом із "ти її знаєш?" у сабджекті. І лінк на новину на тому ж каналі Глобо (один із найпопулярніших тут) - вчора ввечері в Ріо росіянка посварилась із працівником супермаркету ТАК, що довелось викликати поліцію. Поліцая ж вона пообзивала "мавпою" (макакою, дослівно), чинила опір і билась. "Подавала признаки п"яної". Деталі: живе в Ріо 15 (!!) років. Фейсбук каже, що насправді ця "русса" із Харкова, але, може, їх там кілька в Ріо... Затримали за расизм, неповагу до влади і спротив поліції.

Добре, що хоч я тут є, і тяжкою працею додаю Україні позитивного іміджу :)))

UPD: виправили в новинах, тепер уже не "русса", а "украньяна". Ще й в дужках уточнили: коли ми публікували цю новину, то поліція нам сказала, що затримана жінка росіянка. Але вияснилось її справжнє громадянство - це українка. Блін, навіть 15 років в Бразилії, та ще й в Ріо, совок з голови не вичистили... 
lanthilda: (Default)

Мій світогляд щойно трусануло сильніше, ніж коли виявила серед своїх друзів людину, яка не знала, хто такий Віні-Пух (це було в Німеччині, людина народилась і виросла в Еритреї).

Сидимо з Карлосом на кухні, вечеряєм кавуном. Я вчора купила гарбузових сємок в арабському магазині (за страшні гроші, кстаті - 7 баксів півкіло). Ділюсь враженнями:

Я: вгадай, звідки їх привозять?
К: без руля
Я: з Китаю!
К: ага.. (беземоційно продовжує їсти кавун)
Я: тобі що не дивно?.. у вас що своїх нема, щоб аж з Китаю везти?
К: звідки я знаю. я навіть не знаю, що це таке.
Я: шутітє?
К: якесь сушене насіння?
Я: ладно тобі. сємочки з гарбуза.
К: а нащо вони тобі?
Я: (починаю вірити у неймовірне) їх їдять. (зачаровано дивлюсь як він пробує розжувати сємку). шкірку зняти треба.
К: (дивиться на мене. тоді на сємки. починає вірити у неймовірне.)  ясно, чого їх з Китаю везуть. хто би це тут  додумався вибирати таке малюсіньке насіння, щоб його сушити і їсти. і ЩЕ Й ЛУЩИТИ КОЖНЕ. 
Я: (в паралельній реальності)
К: (жаліє мене) та ладно... просто у вас там із їжею проблеми, он твоя бабуля банки досі закручує. того ви і насіння сушите. а потім кожне лущите... (жалісливо дивиться на мою тарілочку з сємками

Навіть не знаю, що сказати. Как хрупок наш мир. Отак взяв і завалився :)

lanthilda: (brasil)
Нечаяно пост написала в коменті до статті про еміграцію.

...перевірено болючим 10+ річним досвідом у Німеччині, Штатах і Бразіляндії

В один із німецьких періодів почуття себе чужою мій добрий друг, який із 16 років постійно живе десь у світі, написав мені таке ( Fremd це іноземець німецькою):

It’s absolutely true that you are feeling alone and lonely there, but you must know that you are not… I know what you are feeling, I experienced it for years, it is the price we have to pay for getting more opportunity to fulfill our existential and spiritual curiosity… everything now you are perceiving as strange and “Fremd” will become yours, and you will belong to it until loving it…

Друг не дауншифтер (на високій посаді у Єврокомісії, давно мріяв намалювати Дональда Дака на її стіни і, згідно із останніми новинами, намалював маленького і в ліфті) і за базар теж атвєчаєт. Я у всі свої екзильні кризи талдичила собі це як мантру, бо вірила, що він знає, що говорить. А у мене цих криз було дофіга, бо традиційно тримаю дистанцію із українськими діаспорами і нема куда сходити відвести душу про "у нас вот..., а ці аборигени...".

Ні Німеччина, ні Штати не стали моїми, ні я їхніми. Спочатку гнала на "інакшу культуру", а зараз по-ветеранськи думаю, що справа була у моїй голові. І в не-розслабленні і не-дозволенні собі відчутись вдома. В мене і в Бразилії спочатку було повне неприйняття - читаю свої старі щоденники і думаю, що тоді я жила у якійсь зовсім іншій країні.

А, да, розбити цей бар"єр не-прийняття дуже допомагають місцеві друзі. Але, знову ж таки, щоб мати місцевих друзів, треба перестати себе відрізняти від місцевих людей. Що входить в програму не-порівняння :)

І ще одне. Для переважної більшості це буде "американізованим фарсом" або чимось-там карнегівським. Але щоб мати друзів, треба їх робити. Це розкіш мати шкільних і університетських друзів із часів, коли друзі "робились" автоматично в пісочниці або за партою, каже, що друзів не шукають, а вони з"являються в житті самі. Насправді, коли опиняєшся у місці, де не знаєш нікого, не матимеш друзів, якщо не даватимеш шанс буквально усім підряд ними стати. Проводити час разом не зовсім у той спосіб, який би хотілось, пробачати людям, що вони "не такі, як у нас", намагатись зрозуміти - і все це знаючи, що дуже мало, одиниці цих людей потім стануть друзями. Взагалі, як на мене, це найвища математика успішного приживання у іншій країні.
lanthilda: (scrat)
Спілкувалась я тут вчора з одним сурінамським консулом, черменом лісо-"добувної" компанії з китайським капіталом, зарестрованої на гонг-конгській біржі, із кількома сотнями тисяч гектарів лісів у Монголії, Росії і Бразилії. Бразилієць із польським прізвищем із єврейської громади Сан-Пауло. Акцент мій він ідентифікував на першій хвилині розмови і радісно повідомив, що його бабця з Києва. Що вона була дуже крута, закінчила київський універ буквально перед революцією і вільно говорила 9-ма мовами.
Кажу, а російську чи українську розумієш? Каже, ні. Я тільки знаю одну пісню, яку нам бабця співала. І веселенько так: упапабиласабакаонєйолюбіл... Каже, що, знаєш таке? Я сидю, очима хлопаю, кажу, ну да, знаю. А він моєму колезі: видно, й досі бабці своїм дітям цю пісню співають, он бач майже через сто років вона теж знає...
lanthilda: (Default)
Вичитала на труморсі  <Реклама> це такий вебдванульний сайт, заснований Гаєм Кавасакі (а ще краще подивитись-послухати його на ютубі, крім настрою підніметься і рівень натхнення), повний різноманітних цікавинок </ реклама>

Згідно з якимось черговим новим дослідженням, при переході з однієї мови на іншу  підсвідомо змінюється і сприйняття світу. Зсув  від однієї власної особистості до іншої. Бімовність чи бікультурність - необхідна передумова, щоб ця "інша" особистість завелась. Причому, кажуть, що бікультурні люди зісувають рамки сприйняття швидше і легше, ніж бімовні, але які живуть в одній культурі.

Пробувала розібратись, як ці всі рамки рухаються в моїй голові і так нічого і не зрозуміла - дуже вже все підсвідомо. Крім того, я себе класифікую, як кілька-лінгву - не через радянське минуле, а тому, що активно розмовляю 3-ма мовами (ну, тобто протягом дня сотні разів переключаюсь, і переважну більшість часу розмовляю нерідними мовами. на роботі португальською, вдома англійською). І практично не відчуваю переходу. Часом пишу абзац португальською, наступний англійською, потім цю абракадабру перечитую і  в переважній більшості випадків не розумію, що не так.  Різниця в алфавіті теж не дуже помагає ідентифікації - в гуглтоці часом напишу півсторінки латинкою комусь із україномовних френдів, а тоді страшно незручно, що нехотячи когось заставила очі ламати.

Мови неактивні (=на яких не "думаю" протягом дня) роблять зі мною страшні речі (і конфузи). Наприклад, коли зараз починаю балакати німецькою, то "повернення назад" відбувається жахливо (в голові стає біло і порожньо - хоч просвітляйся відразу), наступає повний ступор і я відсторонено чую, як Я пробую пояснити німецькою (бразилійцям!), чому я раптово забула усі інші мови, включно з українською. Словом, страшна річ. Або просвітлятись, або переводити усі неактивні мови в активні, а то ще з роботи виженуть як неповносправну.
Так от. Якщо переключення між мовами у мене відбувається у такий дикий і абсолютно несвідомий спосіб, то між культурами просто на диво свідомо і регульовано. В смислі, я встигаю проконтролювати, коли і як у мене змінюється, наприклад, міміка під час спілкування із "вихідцями" із різних культур. Уже колись писала про стою на асфальті на цю тему.

Хотіла спитатись - мульти-мовні-культурні френди, як у вас проходить переключка?

зі. із практичного досвіду - цілком згідна про зсув між особистостями. Сама маю одного знайомого бразилійця із часів Німеччини. То я його "португальську" версію не переварюю :) Достатньо ж йому перейти на англійську, як стає зовсім інша людина... Чудеса та й годі...
lanthilda: (Default)
Була в гостях. Діду з бабою по 85 років. Дід повністю юзерно володіє комп"ютером,  веде якісь дискусії в оркуті, монтує свої власноручно зняті відео і дуже добре вміє користуватись гуглом (виявляється, дуже багато із моїх знайомих не вміють правильно знаходити в неті, що треба). Баба показувала фотки з останньої рибалки (2 тижні тому) і хвалилась здоровенною вланоруч зловленою рибою. За кавою розповідали, де є цікаві кемпінги і що там можна робити.

***

З однією старшою бразилійською єврейкою (яка єдина серед знайомих аборигенів варить собі каву туркою, а не падає в обморок, що каву готують не лише заливаючи паперовий фільтр гарячою водою і тримаючи ці помиї в термосі цілий день) балакали про що смачного можна з"їсти. Зайшла мова про пельмені, які мені тут засихають у процесі ліплення. Каже "подзвони одній моїй знайомій, вона знає". Дзвоню (при всій нелюбові до телефонних розмов із незнайомими побалакати люблю - чомусь завжди страшно цікаво виходить). З португальської переходимо на російську. І така в неї милозвучна та російська, і так напрочуд мило і спокійно вона розмовляє, що війнуло чомусь "Сибирским цирюльником". Часто чула, що це попса, кітч і всяке таке, але ото дореволюційне життя із піанінами, чаями і дачами мені таке ностальгічно-близьке (по невідомих причинах, до речі), що насолоджуюсь самим процесом хоча би дивлення усього цього (буржуйське щиросердне визнання :). Так от. Побалакали ми на кулінарні теми, і я, вмираючи від цікавості, таки спиталась, хто та як. Народилась в Росії. Приїхала сюди в 49 році. Художниця, досі дає приватні уроки акварелі. Таке... Прийдеться таки напроситись в гості.
lanthilda: (brasil)

Мій "інакший" спосіб життя просто вимушує мене обслуховуватись усіляких штампованих дурниць: "ой, а якже ж ви зимою на вулицю виходите? {щиро-здивовані-очі-бразилійців}", "ах, східна європа... {зневажливо-часомнамагаючисьцеприховати-скошені-очі-бюргерів}", "вау, так далеко!..  {легкозацікавлені-але-частопусті-очі-янкі}", "і як там дікіє абізяни? ходиш в білих штанах? {різні-очі-тих-що-постюсср}" і всяке таке. Спочатку це смішно, потім занудно, потім тошно, потім паралельно. Зате, до речі, дуже стимулює "фильтровать базар", свій власний... Свідоміше говорити, словом, почала. Але є одна реакція, яка мене ніколи не тошнить. Це ритуал казання бразилійцям, що я українка (продовження - про сніг, холод і "приймання душу" - уже туди не входить). Так от, коли після зацікавленого "що це у тебе за акцент такий?", кажу, що з України, є три варіанти позвитку подій =) Перший - це, ясне діло, футбол: а, Шевченко! класний він! і наші у вас там грають у Донецьку (чи Дніпропетровську?), і ви ж теж на чемпіонаті грали. На це я не втримуюсь і відповідаю - ага, і навіть добрались до того, що й екс-чемпіони =) Другий - це не знають, що воно таке Україна, доводиться пояснювати про союз. І третій - мій улюблений... Це коли кажуть - а! наша Кларісі теж там народилась! 


 Clarice Lispector - це одна із найвідоміших і тих, що називаються елітарними (інтелектуальними?) письменниць Бразилії. Народилась в Чечельнику (на Вінничині) в єврейській сім"ї. В два місяці її "емігрували" сюди. Батьки, звичайно. Ні української, ні російської не знала. Казала, що вона бразилійська єврейка, народжена в Україні. Так от. Лазила я тут по мережі, шукала, що пишуть про "нашу Кларісі": російською є дуже багато, навіть є сайти про неї, переклади видають. Українською знайшла 6 лінків: один написаний тяжкою до читання діаспорською мовою, ще кілька  - про Вінничину. Але жодного перекладу... Стало так прикро, що вирішила на днях щось перекласти сама... Така цікава жінка була.






Profile

lanthilda: (Default)
lanthilda

March 2014

S M T W T F S
      1
2 345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Indil for Ciel by nornoriel

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 09:41 am
Powered by Dreamwidth Studios