lanthilda: (Default)
Українська Кашоейрінья

Я довідався про те, що українська мова серед наших співвітчизників у Бразилії занепадає, а деякі старі діалекти зовсім зникають, і прагнув встигнути їх почути, - розповідає пан Адріан Лепкий. – А ще – показати реальне тамтешнє життя   без прикрас, адже більшість українських переселенців живуть у селах і змушені важко працювати. Обрав Кашерінню – найменш розвинену, найбіднішу околицю українських поселенців у Бразилії. Уявіть собі картину: мобільний зв’язок у тих краях відсутній, радіо – ФМ – також, а дорога закінчується рікою й далі не продовжується. Телефон, один на всіх, висить на стовпі в центрі села, це єдиний контакт людей зі світом. До нього можна підійти й зателефонувати, коли ж телефонують комусь із мешканців Кашерінні, мусить хтось проходити повз і почути дзвінок, запитати, кого потрібно, і покликати потрібну людину. Якщо особа перебуває далеко, їй телефонують пізніше, поінформувавши про час дзвінка. Поштові повідомлення до Кашерінні не доходять: якщо й надсилають якусь кореспонденцію, її адресують лише на церкву. Відтак служителі храму, які проводять суботню школу, відносять кореспонденцію адресату. Однак мало хто пише туди листи: мешканці села роками не контактують з родичами…


Багато фоток на Флікрі
lanthilda: (Default)
Лечу вчора нічною трасою в таксі. Всі вікна навстіж. Таксист каже - якщо ви не проти, можна, я вікна лишу відкриті замість кондиціонер включати? А то я зараз саме відходжу від простуди...

"Звичайно-звичайно". І задумалась про свою сихівсько-автобусну юність. Згадала одну діаспорську дівчинку з Америки. Вона повернулась зі своєї першої поїздки на історичну батьківщину, і питалась в мами, що то таке "протяг", за який всі в транспорті говорять :)
lanthilda: (Default)
Док. фільм про історію української еміграції в штаті Парана (Бразилія). Поки що лише трейлер, дуже хочу подивитись цілий. Навіть ці дві з половиною хвилини зачепили...
[Error: unknown template video]
lanthilda: (znak)
Знайомилась із парочкою москвичів. Латиносні обіймання-цілування при зустрічі чи знайомстві стали настільки природніми, що вчора "зависла". Ця парочка в Бразилії недавно, а попередня телефонна розмова лакмусувала "дистанційність" і деякі інші нац.особливості, які після довгого перебування в латинській культурі сильно відчуваються. Так що при зустрічі на фізичний ice-breaking не наважилась, знаючи про стандартне ставлення до цілуватись_лізуть_всі_підряд_панімаєш. Панічно думала, що робити. Подавати руку чомусь здалось повним ідіотизмом - усе-таки по телефону вже балакали, та й "свої" як не як. Було б це не у Бразилії, голову собі не морочила б. А так сказала "привет" і стояла в лижах на асфальті.
На щастя, прощались уже по-людськи :)
Зворотньо-культурний шок, шолі?..
lanthilda: (colbert)
Навіяно френдівським постом. Те, що внизу, прошу ні в якому разі не розуміти в площині "погана Україна vs чудова країна (Німеччина, США, Бразилія, і т.д.), або навпаки. 
Коли втягуюсь в такі-от дискусії, відчуваюсь сектантом, який безупинно торочить "я знаю, я теж таке думав, але ОТ ЗАРАЗ!.." і не дуже в стані красиво і логічно пояснити, чим саме зараз відрізняється від колись. Не знаю, що й до чого із світобаченням сектантів, але "глобалістичне" життя вибиває з-під мене усі мої старенькі і звичні табуретки
. Як от, наприклад, „про верховенство права, яке основа економічного добробуту та передбачуваності” і „життя, про суть якого ми забуваємо в процесі прагнення до високих стандартів життя”.
далі )
lanthilda: (brasil)

Мій "інакший" спосіб життя просто вимушує мене обслуховуватись усіляких штампованих дурниць: "ой, а якже ж ви зимою на вулицю виходите? {щиро-здивовані-очі-бразилійців}", "ах, східна європа... {зневажливо-часомнамагаючисьцеприховати-скошені-очі-бюргерів}", "вау, так далеко!..  {легкозацікавлені-але-частопусті-очі-янкі}", "і як там дікіє абізяни? ходиш в білих штанах? {різні-очі-тих-що-постюсср}" і всяке таке. Спочатку це смішно, потім занудно, потім тошно, потім паралельно. Зате, до речі, дуже стимулює "фильтровать базар", свій власний... Свідоміше говорити, словом, почала. Але є одна реакція, яка мене ніколи не тошнить. Це ритуал казання бразилійцям, що я українка (продовження - про сніг, холод і "приймання душу" - уже туди не входить). Так от, коли після зацікавленого "що це у тебе за акцент такий?", кажу, що з України, є три варіанти позвитку подій =) Перший - це, ясне діло, футбол: а, Шевченко! класний він! і наші у вас там грають у Донецьку (чи Дніпропетровську?), і ви ж теж на чемпіонаті грали. На це я не втримуюсь і відповідаю - ага, і навіть добрались до того, що й екс-чемпіони =) Другий - це не знають, що воно таке Україна, доводиться пояснювати про союз. І третій - мій улюблений... Це коли кажуть - а! наша Кларісі теж там народилась! 


 Clarice Lispector - це одна із найвідоміших і тих, що називаються елітарними (інтелектуальними?) письменниць Бразилії. Народилась в Чечельнику (на Вінничині) в єврейській сім"ї. В два місяці її "емігрували" сюди. Батьки, звичайно. Ні української, ні російської не знала. Казала, що вона бразилійська єврейка, народжена в Україні. Так от. Лазила я тут по мережі, шукала, що пишуть про "нашу Кларісі": російською є дуже багато, навіть є сайти про неї, переклади видають. Українською знайшла 6 лінків: один написаний тяжкою до читання діаспорською мовою, ще кілька  - про Вінничину. Але жодного перекладу... Стало так прикро, що вирішила на днях щось перекласти сама... Така цікава жінка була.






Profile

lanthilda: (Default)
lanthilda

March 2014

S M T W T F S
      1
2 345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Indil for Ciel by nornoriel

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 10:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios